День захисників і захисниць України

: Дирекція музею «Личаківський цвинтар»; 14 жовтня 2021

14 жовтня, в День захисників і захисниць України, на Личаківському кладовищі вшанували пам’ять борців за незалежність України.

На Меморіалі воїнів УПА, Меморіалі учасників АТО та ООС та Полі Почесних поховань №67 відбулися панахиди. Громадськість, родичі загиблих та представники місцевої влади поклали квіти та запалили лампадки на могилах Героїв.

На Личаківському цвинтарі поховані відомі особистості, представники науки, культури і політики

Кароль Мікулі (1819-1897) – композитор, піаніст, диригент, педагог, учень Фридерика Шопена. Поле 77.
Іван Могитич (1933-2006) – народний архітектор України, директор Українського регіонального спеціалізованого науково-реставраційного проектного інституту «Укрзахідпроектреставрація». Поле 56. (ск. Ю.Мисько, 2008).
Микола Колесса (1903-2006) – композитор, диригент, педагог. Герой України. Поле 3. (ск. С.Литвиненко, 1930; арх. М. Рибенчук, 2012)
Ігор Білозір (1955-2000) – композитор, автор естрадних пісень, керівник гурту «Ватра». Поле 2.(ск .А. Сухорський, В. Сухорський, 2013).
Василь Одрехівський (1921-1996) – скульптор, заслужений діяч мистецтв України, член Спілки художників України. Поле 67. (ск. В.Одрехівський, 2007)
Євген Куртяк (1936-1996) – письменник, публіцист, автор роману «Губернаторські вали». Поле 5.
Юліан Лаврівський (1821-1873) – суддя, політик і громадсько-культурний діяч, голова товариства «Просвіта» у 1870-1873 рр., голова товариства «Руська Бесіда». Поле 56.
Ігор Лоський (1900-1936) – історик, педагог, учасник бою під Крутами. Поле почесних поховань №67.
Олена Степанів (1892-1963) – громадська та військова діячка, історик, географ, педагог, хорунжа Українських Січових Стрільців, в’язень радянських таборів. Поле 64. (ск. І.Самотос, арх. В.Каменщик, 2008)
Антоні Реман (1840-1917) – географ, геоботанік, у 1882 році заснував першу на сучасній території України кафедру географії у Львівському університеті, ректор університету у 1897-1898 рр., дослідник рослинності Карпат, Поділля і Криму. Поле 55.

Реставрація, ремонт, благоустрій музею «Личаківський цвинтар»

На полі 60 Личаківського цвинтаря дирекцією ЛКП «Музей «Личаківський цвинтар»» встановлено надгробок на могилі Модеста Каратницького (1858-1940). Він був послом Галицького сейму та Австрійського райхсрату, суддею, головою Товариства українських правників. Окрім професійної, проводив активну громадську діяльність. Зокрема, був головою Товариства охорони дітей і опіки над молоддю, опікувався організацією «Пласт». Місце поховання Модеста Каратницького віднайдене у 2021 р. науковими співробітниками музею „Личаківський цвинтар”.
На полі №57 ЛКП «Музей «Личаківський цвинтар» відремонтовано надгробок надрадника доменів і лісів Юліяна Січинського (1850-1923).
На полі №5 Личаківського цвинтаря дирекцією ЛКП «Музей «Личаківський цвинтар» відремонтовано надгробок Лева Стефановича (1845-1919) – судді апеляційного суду, батька січового стрільця, старшини УГА Івана Стефановича та художниці-графіка, громадської діячки Ярослави Музики.
На полі 63 Личаківського цвинтаря дирекцією ЛКП «Музей «Личаківський цвинтар»» відремонтовано надгробок Копистянського Адріяна (1883-1938) – українського історика, педагога, доктора філософії, члена Ставропігійського братства. До 1914 р. викладав історію у Станіславові (нині Івано-Франківськ) і Коломиї. Був автором підручників з історії для гімназій. Опублікував матеріали до історії Львівської ставропігії XYIII ст. й «Історії Волоської Церкви у Львові». Брав участь в боях проти більшовиків. Згодом викладав у Академічній гімназії Львова. Його наукові праці відзначаються багатою джерельною базою та аргументованістю. Зокрема, в 1935 року опублікував виважену статтю про історичну концепцію Михайла Грушевського.
На полі №59 ЛКП «Музей «Личаківський цвинтар» відремонтовано надгробок Дмитра Максимяка.

Дмитро Максимяк (1897-1943) – священик, січовий стрілець. У 1914 році був в с.Горонда в рядах сотні Вітовського. У 1918 р. став командантом української жандармерії в Калуші, опісля був четарем УГА. Знаний як нафтовий технік в Бориславі. Був змушений виїхати в Канаду, а звідти повернувся як православний священик. Мав парафію в Грубешівському повіті. Після 1939 р. переїхав на Холмщину.