Музей «Личаківський цвинтар»

  • +38 (032) 275-54-15
  • Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам необхідно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Про Музей «Личаківський цвинтар»

Личаківський цвинтар - один з найстаріших в Європі, заснований у 1786 році. Це справжній некрополь, де на площі 40 га поховано близько 400 тисяч осіб. Назва його походить від назви поселення Личаків, що належало міщанській родині Лютц (Lütz). Найстаріша надмогильна плита Личаківського цвинтаря датована 1675 роком. Перші поховання здійснювалися на території сучасних полів 6, 7, 9, 10, 14. Далі ... ⇒

Львівське комунальне підприємство Музей «Личаківський цвинтар» підпорядковане Управлінню охорони історичного середовища Львівської міської ради. Далі ... ⇒

На території  Личаківського цвинтаря щорічно здійснюється значний об’єм  робіт з ремонту та реставрації.  Дирекція музею, починаючи з 2008 р., співпрацює  з управлінням охорони історичного середовища Львівської міської ради в рамках українсько-польського проєкту «Збереження спільної культурної спадщини» та Інститутом  «Полоніка». Далі ... ⇒

Науковий відділ музею «Личаківський цвинтар» створений у 2001 р.

Основними завданнями роботи відділу є дослідницька та культурно-освітня робота, а також надання історичних довідок про поховання на території музею.

Cпівробітники цього невеликого структурного підрозділу музею укомплектували науково-допоміжну картотеку, що налічує біля 60 тисяч персоналій. Далі ... ⇒


На Личаківському цвинтарі поховані відомі особистості, представники науки, культури і політики

  • Іван Куровець (1863-1931) – громадський і політичний діяч, державний секретар з охорони здоров’я при уряді ЗУНР, голова Українського Лікарського Товариства у 1920-1922 рр., декан медичного факультету Львівського Таємного Університету і директор «Народної лічниці». Поле 73.

     
  • Артур Гроттгер (1837-1867) – художник-баталіст, представник романтизму в польському мистецтві. Поле 5. (ск. П.Філіппі).

     
  • Борис Романицький (1891-1988) – український режисер і актор школи П. Саксаганського, народний артист, лауреат Шевченківської премії. Співзасновник (1922 р.) і мистецький керівник Театру ім. М. Заньковецької. Поле 67

     
  • Антон Манастирський (1878-1969) – художник-живописець, графік, народний художник України. Поле 5.

     
  • Еммануїл Мисько (1929-2000) – ректор Львівської національної академії мистецтв, скульптор, народний художник, дійсний член Академії мистецтв України, лауреат Шевченківської премії. Поле 67

     
  • Михайло Рудницький (1889-1975) – літературознавець, письменник, літературний критик, перекладач, професор Львівського університету. Поле 54.

    Мілена Рудницька (1898-1976) – громадська і політична діячка, активна діячка українського жіночого руху, Голова центральної управи Союзу Українок, журналістка, письменниця. Поле 54.

     
  • Василь Одрехівський (1921-1996) – скульптор, заслужений діяч мистецтв України, член Спілки художників України. Поле 67. (ск. В.Одрехівський, 2007)

     
  • Осип Курилас (1870-1951) – художник, графік, керівник мистецького відділу Пресової кватири Легіону УСС. Поле 1.

     
  • Марія Конопницька (1842-1910) - прозаїк, поетеса, літературний критик, авторка творів для дітей та юнацтва. Поле 1. (ск. Л. Дрекслер, надгробок  відновлений ск. В. Сколоздрою у 1950).

     
  • Кароль Мікулі (1819-1897) – композитор, піаніст, диригент, педагог, учень Фридерика Шопена. Поле 77.

     

Реставрація, ремонт, благоустрій музею «Личаківський цвинтар»

  • На полі 72 Личаківського цвинтаря дирекцією музею «Личаківський цвинтар» встановлено надгробок на могилі ад’юнкта Окружної дирекції публічних робіт у Львові Михайла Пулюя (прож.56 р., пом.1922 р.). Михайло Пулюй похований разом з донькою Марією (прож.42 р., пом.1939).

    Михайло Пулюй – наймолодший з сімох дітей у заможній міщанській греко-католицькій родині Павла Пульгуя (згодом прізвище поміняли на Пулюй) та Оксани Бурштинської з містечка Грималів (тепер – Гримайлів) на Тернопільщині.

    Його старший брат Іван Пулюй — відомий фізик, філософ, педагог, перекладач, громадський діяч, співавтор перекладу Біблії українською мовою. Працював у галузі молекулярної фізики, електротехніки, досліджував електричні розряди в газах, властивості та природу рентгенівських променів, стояв біля витоків одного із найвизначніших досягнень людства — відкриття Х-променів, отримав перші високоякісні світлини з їх застосуванням. Всі експерименти з „Х”-променями вчений проводив з вакуумними трубками власної конструкції. Іван Пулюй помер 31.01.1918 р. у Празі.

    Останній  лист Михайла Пулюя до брата Івана був написаний 25 грудня 1917 року.

     
  • На полі №57 ЛКП «Музей «Личаківський цвинтар» відремонтовано надгробок надрадника доменів і лісів Юліяна Січинського (1850-1923).

     
  • На полі №59 ЛКП «Музей «Личаківський цвинтар» відремонтовано надгробок Дмитра Максимяка.

    Дмитро Максимяк (1897-1943) – священик, січовий стрілець. У 1914 році був в с.Горонда в рядах сотні Вітовського. У 1918 р. став командантом української жандармерії в Калуші, опісля був четарем УГА. Знаний як нафтовий технік в Бориславі. Був змушений виїхати в Канаду, а звідти повернувся як православний священик. Мав парафію в Грубешівському повіті. Після 1939 р. переїхав на Холмщину.

     
  • На полі 63 Личаківського цвинтаря дирекцією ЛКП «Музей «Личаківський цвинтар»» відремонтовано надгробок Копистянського Адріяна (1883-1938) – українського історика, педагога, доктора філософії, члена Ставропігійського братства. До 1914 р. викладав історію у Станіславові (нині Івано-Франківськ) і Коломиї. Був автором підручників з історії для гімназій. Опублікував матеріали до історії Львівської ставропігії XYIII ст. й «Історії Волоської Церкви у Львові». Брав участь в боях проти більшовиків. Згодом викладав у Академічній гімназії Львова. Його наукові праці відзначаються багатою джерельною базою та аргументованістю. Зокрема, в 1935 року опублікував виважену статтю про історичну концепцію Михайла Грушевського.

     
  • На полі №55 дирекцією ЛКП Музей «Личаківський цвинтар» встановлено надгробок на похованні Климковича Ксенофонта (1835-1881) — українського прозаїка, поета, перекладача, журналіста, співробітника галицьких видань 60-х років XIX ст. Він був одним з перших популяризаторів творчості Тараса Шевченка в Галичині і ініціатором відзначення ювілеїв Кобзаря. Зокрема, перекладав його твори різними мовами. У 1864 р. вперше видав його поему «Сон». У 1867 р. видав у Львові двотомник «Поезії Тараса Шевченка». Ксенофонт Климкович обстоював ідею єдності Галичини з Наддніпрянською Україною. Місце поховання було втрачене. Віднайдене у 90-х роках.

     

Львів. Музей «Личаківський цвинтар» Офіційний сайт © Всі права захищені.